Десять якостей сновидіння: доповідь Оле Ведфельта

Історія роботи зі снами — це історія несумісностей. Фрейд читав сон як замаскований вияв витісненого бажання, Юнг — як послання про майбутній розвиток, Перлз — як мудрість організму, Бек — як когнітивну схему, Домгофф взагалі відкидає і Фрейда, і Юнга й пропонує нейрокогнітивну теорію. Кожна школа має власну теорію особистості, власні дослідницькі інтереси й власну техніку. Ведфельт додає до переліку причин ще одну, яку зазвичай не проговорюють: особисті амбіції, кар'єрні міркування й питання просування підігрівали конфлікт охочіше, ніж інтеграцію.

Данський аналітик Оле Ведфельт у пленарній доповіді на XXI конгресі IAAP у Відні спробував зробити те, чого зазвичай не роблять, — не обрати переможця, а знайти рівень опису, на якому ці підходи перестають конкурувати.¹ Переказую його логіку, бо вона здається мені корисною незалежно від того, у якій модальності працює терапевт.

І одразу зазначу рамку. У доповіді змішано три різних типи тверджень — емпіричні дані, нейроанатомічні факти й авторська модель психіки. Вони мають різну вагу; у фінальному розділі я їх розділю.

Коротко

• Теза: сни — це перемикання станів розуму. Ведфельт описує психіку як багаторівневу самооптимізовану систему, яка ритмічно змінює режим обробки інформації. Якщо прийняти цю рамку, школи сперечаються не про істину, а описують різні зрізи однієї системи.
• Чотирискладовий мозок. Спрощена схема з чотирьох зон — інстинктивної, емоційної, імажинативної та когнітивної — і те, що відбувається з ними уві сні: дія й логіка вимкнені, а загальна активність мозку та сама. Найтвердіше тут — дві зони, при ушкодженні яких сни зникають.
• Десять якостей сновидіння. Ядро доповіді, згруповане за призначенням: що сон робить із матеріалом, навіщо це потрібно і як із цим працювати. Кожна якість — з віньєткою з практики Ведфельта: Дороті, Ліза, Грем, Іда, Андерс.
• Що з цього корисно в кабінеті. Чотири речі, які працюють незалежно від згоди з теорією: питання про ресурс, заміна «що це означає» на «де у вашому житті було так само», рівень свідомості персонажа як маркер і читання снів поряд із сесією як відгуку на саму сесію.
• Де закінчуються дані й починається модель. Розділяю три шари доповіді: підтверджені нейроанатомічні дані, авторський кібернетичний каркас без перевірюваних передбачень і місця, де висновки не випливають із засновків.

Теза: сни — це перемикання станів розуму

Ведфельт розглядає психіку як багатошарову самооптимізовану інформаційну систему — нейронну мережу з паралельною обробкою даних, де водночас активна безліч підсистем, що звертаються до різних, але перекривних систем пам'яті, і де ці системи вчаться на практиці. Система відкрита, але контакт із зовнішнім світом ритмічно то посилюється, то слабшає.

Так він відповідає на питання «навіщо ми бачимо сни»:

Ми бачимо сни, бо є складними істотами, яким потрібно перемикатися між станами розуму, що по-різному обробляють інформацію і дають нам різні точки зору на власне життя і на світ.²

Якщо прийняти цю рамку, суперечка шкіл змінює статус. Вони описують не конкурентні істини про сон, а різні зрізи однієї багаторівневої системи — і тому можуть бути сумісними.

Чотирискладовий мозок

Для наочності Ведфельт користується спрощеною схемою з чотирьох зон. Він сам обумовлює її умовність: на його рисунку структури лежать в одній площині, хоча в мозку перекривають і затуляють одна одну.

Ярус	Що робить	Що з ним уві сні
Інстинктивний — стовбур	Розвідка, харчування, агресія, сексуальність; фонові емоції	Дає збудження і «систему пошуку»
Емоційний — лімбічна система	Прив'язаність, страх, грайливість; пам'ять іде фрагментами	Впливає на мислення сильніше, ніж воно на нього
Імажинативний — паралімбічні зони й серединна лобова кора	Уява, символ, самоусвідомлення, наміри інших	Провідний: без вмПФК сновидінь немає
Когнітивний — дорсолатеральна префронтальна кора	Логіка, розсуд, вищі когнітивні функції	Відносно неактивний

Інстинктивний мозок — стовбур головного мозку. Базові програми: розвідка, харчування, агресія, сексуальність. У його верхній частині біляводопровідна сіра речовина (PAG) породжує тілесні відчуття комфорту й дискомфорту та «фонові емоції» — спокій чи напругу, ентузіазм чи пригніченість. Ця сама мережа входить до ретикулярної активувальної системи, від якої залежить рівень неспання й усвідомлення — уві сні так само, як і наяву.

Емоційний мозок — лімбічна система. Прив'язаність і сепараційна тривога, грайливість, материнська турбота; амигдала обслуговує систему страху, до якої сигнал від зовнішнього стимулу йде коротким шляхом, що дозволяє зреагувати на небезпеку раніше за будь-який розбір. Важлива деталь: зв'язки від емоційного мозку до когнітивного значно потужніші, ніж у зворотному напрямку. Емоції мають більше влади над міркуванням, ніж міркування над емоціями. У тій самій системі гіпокамп, без якого наяву не працює епізодична пам'ять: уві сні вона розбирається на частини — окремі шматки епізодів відбираються й складаються в нових поєднаннях.

Імажинативний мозок — паралімбічні зони й серединна фронтальна кора: передня поясна кора, острівець, медіальна й вентромедіальна префронтальна кора. Передня поясна координує потік інформації між емоційним мозком і неокортексом; острівець відповідає за налаштування на іншу людину й за зв'язок тіла з психікою; медіальна префронтальна — за самоусвідомлення й здатність моделювати наміри та почуття інших. Усі ці системи зазвичай синхронізує таламус — коливаннями близько 40 герц.

Когнітивний мозок — дорсолатеральна префронтальна кора: логіка, розсуд, вищі когнітивні функції.

Ключове для сновидіння: під час сну моторні й сенсорні механізми практично вимкнені, дорсолатеральна кора відносно неактивна — а загальна активність мозку така сама інтенсивна, як і в неспанні. Виникає надлишок потужності, який перемикається на інші завдання.

Найтвердіше в цій частині — не модель, а дві зони, відомі з неврології. Перша: стик потиличної, скроневої й тім'яної часток. При його ушкодженні зникає зорово-просторова образність, і людина перестає бачити сни.⁴ Друга: вентромедіальна префронтальна кора. У клініко-анатомічному дослідженні Марка Солмза показано, що ушкодження зв'язків із нею дає серйозні емоційні й соціальні порушення — включно з нездатністю планувати життя надовго — і водночас повну втрату здатності бачити сни.³ Пізніші роботи заходять з іншого боку й дають узгоджений результат: у людей, які часто пам'ятають сни, щільність білої речовини медіальної префронтальної кори вища.⁵

Десять якостей сновидіння

Далі Ведфельт формулює десять якостей, кожну — з віньєткою з практики й зі схемою мозкових процесів. Я згрупував їх за призначенням, зберігши його нумерацію.

Що сон робить із матеріалом

2. Сни символізують. Символ і метафора створюють цілісні картини досвіду — «гештальти досвіду» Лакоффа і Джонсона, які дозволяють реагувати швидко, без довгого аналізу: «тепла людина» — це готове враження, а не результат розбору.⁶ Здатність розуміти символи пов'язана з тими самими серединними структурами; при їх ушкодженні страждає й здатність утримувати неоднозначність та подвійний смисл. У кожної школи своя здобич: Фрейд розробляв сексуальну символіку, Юнг — архетипи й символи індивідуації, а Медард Босс, головний з екзистенційних тлумачів, читав сни як «поетично згущені образи життєвої ситуації людини».

Дороті — жінка під сорок, без попереднього досвіду терапії. З підліткових років у неї повторювався кошмар про втрату зубів: він почався тоді, коли вона тяжко переживала розлучення батьків і власну безпорадність. Згодом варіації тієї самої теми поверталися разом із відчуттям безсилля — того, яке не давало їй іти до важливих цілей. Паралельно був другий повторюваний сон, надихаючий: вона знаходить у знайомій квартирі ще одну, невідому кімнату, досліджує її і вигадує, як зможе її використати. Уперше він з'явився, коли Дороті обмірковувала нову справу, від якої всі відмовляли, — друзі й колеги були певні, що цим не прожити. Вона пішла проти всіх і збудувала життєздатний бізнес.

Спершу вона думала, що сни радять їй піти до стоматолога й змінити квартиру. На сесії виявилося, що обидва про інше: це метафори станів її власного розуму. Метафоричне мислення, зауважує Ведфельт, — навичка, якої навчаються в роботі зі снами.

8. Сни — це згущена інформація. Фрейд називав це надлишковою детермінацією, Юнг — «контамінацією», Голл — стенографічною мовою, що видає кілька повідомлень водночас. Сучасні дослідники описують мозок у стані сновидіння як гіперасоціативний. Ведфельт згадує термін Кестлера — «бісоціація»: поєднання інформації з різних систем координат, з якого й народжується більшість винаходів.¹⁰

Сюди ж він підтягує базове правило кібернетики — закон необхідної різноманітності Ешбі: при зустрічі двох систем регулювати здатна та, у якої більше релевантних станів, а не навпаки.¹¹ Звідси його висновок: множинні осмислені зв'язки сновидного мозку відкривають для змін більше можливостей, ніж раціональне консультування. До цього висновку я повернуся наприкінці.

Практичний висновок простіший: якщо сон — згусток, робота полягає в розгортанні зв'язків, а не в підстановці значень.

9. Сни — це досвід цілісності. Зорові образи, тілесні відчуття, рух, емоція й думка від раннього дитинства працюють як канали однієї інформації. Сон об'єднує всі ці модальності, і Ведфельт пропонує працювати так само — «супрамодально»: емоція викликає образ, образ — мимовільний рух або міміку, рух відчувається тілесно, тілесне відчуття витягає думку чи автобіографічний спогад. Нейропсихологічний якір — уявлення про вентромедіальну кору як зону сходження модальностей і регулятор системи соматичних маркерів, тієї самої, що дає інтуїтивному рішенню «нутряне чуття».

Дороті намалювала найраніший і найсильніший із цих снів — той, що збігся з творчим проривом її життя. Сходи вели в довгий коридор на горищі, а далі — у велику кімнату з прекрасним краєвидом. Найбільше її притягував саме коридор. Візуальний образ коридору викликав відчуття безсилля; лишившись у ньому, вона побачила, як зі шпарин кахлів пробивається світло й у ньому мерехтить пил. Почуття змінилося на тиху радість. Із цього вона винесла робочу формулу: лишатися в безсиллі, поки воно не трансформується саме — не зусиллям волі, а внутрішньою силою — і не виведе в ту саму кімнату з широким краєвидом.

3. Сни персоніфікують. Персоніфікація, за Ведфельтом, — спосіб обробити інформацію, якої забагато для словесної свідомості. Контент-аналіз показує, що персонажі снів поводяться напрочуд схоже на людей наяву: міміка, жести, інтонація тієї ж складності. Кан і Гобсон уточнюють картину: усередині сцени мислення сновидця зазвичай логічне й схоже на притомне — нереалістичний устрій самої сцени. Ба більше, персонажі снів демонструють «теорію свідомості» — здатність концептуалізувати те, що відбувається в голові іншого, — і приблизно втричі частіше, ніж це фіксується у звітах про неспання.⁸

Ведфельт накладає на це рівні свідомості за Дамасіо: наявність емоції → знання, що емоція є → рефлексія над почуттям → моделювання чужої свідомості.⁷

Щабель	Що це	Де
1. Індукція емоції	Емоція є, але ніхто її не помічає	стовбур головного мозку
2. Є почуття	Почуття переживається, але не назване	лімбічна система
3. Знання про почуття	«Я знаю, що я відчуваю»	серединна лобова кора
4. Рефлексія і чужа свідомість	«Я думаю про своє почуття — і про чуже»	медіальна префронтальна кора

Стан «я» уві сні дуже схожий на стан «я» наяву — тому сон і годиться як майданчик, на якому рівень свідомості можна оцінити.

Пацієнтка Ліза, двадцяти років, за два роки терапії пройшла цю драбину. Від десяти до дванадцяти вона лежала в лікарні з онкологічним діагнозом і отримувала хіміотерапію. Спершу — кошмари-антиутопії з монструозними агресивними тваринами: рівень чистої індукції емоції, без жодного усвідомлення. Згодом — сон, у якому вона зустрічає дванадцятирічну дівчинку, яку переслідують привиди, і втішає її; настає ранок, повертається світло, привиди зникають. Опрацьовуючи цей сон, вона довго й тихо плакала і сказала, що лише тепер може дозволити собі відчути ту глибину самотності й горя повністю — бо знає, що зможе повернутися назад.

Навіщо це потрібно

1. Сни мають справу з важливим. Починає Ведфельт з доводу від протилежного: позбавте людину сновидінь, і вона гірше функціонуватиме психологічно й соціально. Далі він зводить разом усі школи: Фрейд про важливий матеріал, Юнг про вищу мудрість, Голл про внутрішні проблеми, Домгофф про інтенсивність головних тривог, Перлз про мудрість організму, Бек про ядерні когнітивні схеми. І наводить те, що перевіряється прямо: безсумнівно важливі події справді потрапляють у сни — тяжка гостра травма інтенсивно коментується й переробляється у сновидіннях,⁹ а сни вагітних повні немовлят, тіла й материнства.

Кібернетичне прочитання «важливості» таке: система переходить на вищий рівень самоорганізації, а щоб пройти через нестабільний стан, їй потрібен позитивний зворотний зв'язок ззовні. Тому позитивний зворотний зв'язок на ресурси сну — не люб'язність, а робочий елемент.

Нейробіологічний аргумент у той самий бік: уві сні активується «система пошуку», що йде від стовбура через лімбічну систему до серединних структур лобової кори й пов'язана із системою нагороди. Вона дає збудження, цікавість, інтерес і очікування, що коли піти й подивитися, станеться щось добре.⁴ Перше завдання роботи зі сном, за Ведфельтом, — підключити сновидця саме до цієї мотивувальної сили, щоб виникло відчуття, що робота веде до чогось живого.

Працювати з цим Ведфельт пропонує так: шукати в сні ресурс. Оскільки психотерапевтичні школи зосереджені на проблемах, вони системно недооцінюють неконфліктний зміст. Сновидці й самі переповідають «погані» сни, вирізаючи менш заряджені деталі; докладне розпитування майже завжди виявляє помічників, приємні місця, позитивні почуття. Приємна ванна уві сні може підкреслювати важливість відмитися від токсичних почуттів; сон про помічного чоловіка чи дружину — повернути партнерові або собі якості, які перестали помічати. Неприємні сни читаються як попередження або поправка: якщо уві сні людина їде надто швидко, можливо, вона й наяву надто жене; переслідувач може виявитися нерозвиненою частиною особистості, з якою не буде спокою, поки її не візьмуть всерйоз; смерть людини уві сні — віджилим патерном, який має піти, щоб звільнити місце новому.

4. Сни — це проби в безпечному місці. Юнг писав про сон як про «підготовчий несвідомий нарис майбутнього свідомого досягнення». Оскільки в сні ми відрізані від дії, він дає безпечний майданчик для наративних проб — свого роду рукопис п'єси з персонажами, яких грають різні актори.

Приклад — сорокарічний Грем. Дружина з подругою купаються, вони привабливі; вмикається система бажання. У воді з'являється крокодил — вмикається система страху, Грем застигає. Далі структури імажинативного мозку підтягують ширший автобіографічний контекст — його досвід зустрічей із жінками взагалі і з дружиною зокрема, — і він бачить, що крокодил надувний. Приходить полегшення.

Ведфельт звертає увагу на деталь, яку легко проминути: надувна іграшка з'явилася не як химерне перетворення крокодила, а як результат того, що сновидець придивився й оцінив об'єкт. Це ознака доволі високого рівня відчувальної свідомості — і уві сні, і наяву, — і тому вона важлива для планування роботи. У роботі виявилося, що сон стосується подружнього й чуттєвого життя Грема: дружина просила більшої ініціативи й була грайливіша за нього, а її подруга читалася на суб'єктивному рівні як та сама фемінна установка там, де потрібна була мужніша й заразом грайливіша.

7. Сни — це високорівнева комунікація. Сни, близькі в часі до сесій, коментують сам процес і перенесення — і позитивно, і негативно.

Чотирнадцятирічна Іда, яку батьки вважали надто дорослою й ексцентричною і яка вже відмовилася від кількох психологів, бо поруч із ними почувалася неправильною, бачила сни з діснеївським винахідником-помічником і з червоною ниткою, що вела її незнайомими містами; міста вона пов'язувала з мистецтвом, до якого мала ранній і сильний інтерес. Ведфельт запевнив її, що з нею все гаразд, порадив батькам не хвилюватися, а підтримувати її талант, і після кількох сесій відпустив. Її кар'єру він спостерігає вже двадцять п'ять років: вона робить самобутнє мистецтво.

З іншого боку та сама комунікація працює як поправка терапевтові. Молодий лікар Андерс бачив сон, у якому розмовляє з керівником, а до кімнати заходить загрозливого вигляду байкер; Андерс поспішно виходить. У роботі з'ясувалося, що агресивний персонаж і поспішний вихід пов'язані з нетактовною реплікою Ведфельта на попередній сесії: Андерс придушив образу, боячись втратити його прихильність, а сам Ведфельт цього не помітив. Зворотний приклад — смс, яке надіслала Дороті після сесії зі сном про нову кімнату: вона подякувала й розповіла наступний сон, у якому була вагітна, а дитина в животі голосно сміялася і було видно її обличчя й ступні.

10. Сни — це психологічні енергетичні ландшафти. У мережевій моделі баланс патернів, що регулюють особистість, можна зобразити як ландшафт: домінантні патерни — гострі піки, гнучкі — пологі пагорби й долини. У домінантному патерні інформація запакована щільно, і при активації він відтягує енергію в усіх інших; у гнучкому зв'язки слабші, і асоціації течуть вільніше. Роботу мережі Ведфельт пояснює через «теорію гармонії»: активовані схеми шукають найгармонійніше — найімовірніший стан середовища, з яким можна узгодитися.

Юнгові «великі сни», пов'язані з важливими життєвими переходами, він переописує як піки на цьому ландшафті — і нагадує, що ознаки таких снів пробували описувати систематично, а не лише клінічно.

Піки неможливі без пологих пагорбів довкола — снів, які їх готують і засвоюють.

Як із цим працювати

5. Сни підключені до підсвідомого інтелекту. Майже чверть життя наяву ми не зайняті аналітичним мисленням і не звернені назовні. Ці стани можна витрачати на нав'язливі роздуми, а можна використати: вони пов'язані з «дефолт-системою», де імажинативний мозок відіграє головну роль. Є й прямий ефект самого сну — здатність розв'язувати творчі задачі після пробудження вища, ніж до нього.

Динамічні школи заходять у ці стани через вільні асоціації, малювання, рольову гру, уяву й роботу з тілом. Сенс усього цього Ведфельт формулює кібернетично: посилювати зв'язки з ресурсними змістами й послаблювати саморуйнівні — те, що він називає кібернетичною реорганізацією. Опора — загальний принцип нейропластичності: часто вживані разом зв'язки міцнішають, невживані слабшають. І застереження про баланс: енергія має відповідати здатності людини інтегрувати новий зміст, а здатність генерувати ідеї найвища там, де когнітивний контроль і уява врівноважені.

6. Сни — це розпізнавання образів. На цій якості тримається вся методика. Замість фіксованої інтерпретації Ведфельт пропонує порівнювати образ сну з різними контекстами життя сновидця, шукаючи найкращу відповідність — «goodness of fit». Це той самий простір, що й енергетичний ландшафт із десятої якості: найкращі збіги дають гострі піки, текучі патерни — м'які пагорби.

Школи розходяться саме контекстом: Фрейд — дитинство, Юнг — потенціал розвитку, Голл — поведінка тут і тепер. У рамці розпізнавання образів вони не суперечать одна одній, а задають три області пошуку: минуле, теперішнє, можливе майбутнє. Контекстом може бути й учорашній день — емоційно значущий денний залишок, що пішов до амигдали коротким шляхом і повернувся вночі страшним сном. Сесію можна почати з текучих образів і лише під кінець знизити складність до інтерпретації, яку сновидець здатен утримати.

Що з цього корисно в кабінеті

Чотири речі, які я забираю з доповіді незалежно від згоди з її теоретичною рамкою.

Перше — правило ресурсу. Питання «що в цьому сні було доброго, тихого, помічного» ставиться рідко, а віддає багато. Воно й утримує мотивацію, і часто виявляє те, що людина систематично не помічає в собі.

Друге — контекст замість значення. Замість «що означає крокодил» — «де у вашому житті було так само». Це технічно дрібна зміна, яка знімає з терапевта роль тлумача й повертає авторство сновидцеві.

Третє — рівень свідомості персонажа як маркер. Драбина Дамасіо дає простий спосіб відстежувати рух: чи є в сні лише емоція, чи вже є хтось, хто про неї знає, чи вже є той, хто про неї думає.

Четверте — сон поряд із сесією читати як відгук на сесію. Не лише вдячний, як у Дороті, а й коригувальний, як у Андерса. Друге корисніше: сон клієнта іноді помічає промах терапевта раніше за самого терапевта.

Де закінчуються дані й починається модель

Тепер обіцяне розділення. Сама доповідь його не робить — і це її головна слабкість.

Що добре підтверджено. Дві зони, при ушкодженні яких сновидіння припиняються: стик потиличної, скроневої й тім'яної часток і вентромедіальна префронтальна кора — клініко-анатомічні дані, узгоджені з пізнішими нейровізуалізаційними роботами.³⁴⁵ Ієрархія рівнів емоційної свідомості за Дамасіо — усталена модель в афективній нейронауці.⁷ Відносна неактивність дорсолатеральної кори у сні.

Що є авторською рамкою. Кібернетичне прочитання психіки, посилання на Лумана й самоорганізацію — це метафоричний каркас, а не перевірена теорія. Він зручний і внутрішньо послідовний, але з нього не випливають перевірювані передбачення. Так само й схеми «яка структура що робить під час конкретного сну Грема»: це реконструкція правдоподібного, а не вимірювання. Заради справедливості, сам Ведфельт називає свої картинки схематичними ілюстраціями уявних мозкових процесів — застереження стоїть у вступі, а далі картинки працюють як докази.

Де висновок не випливає із засновку. Закон необхідної різноманітності — твердження про регулювання систем, і з нього не можна вивести, що робота зі снами дає більше можливостей для змін, ніж раціональне консультування. Це твердження про ефективність, а її перевіряють порівняльними випробуваннями, а не аналогією з кібернетикою. Єдина емпірика на користь інтегративності, яку доповідь наводить, — натуралістичні дослідження, де в досвідченіших, гнучкіших і методично інтегрувальних терапевтів результати кращі.¹⁶ Це спостережні дані: досвід, гнучкість і те, які клієнти доходять до таких терапевтів, там переплетені.

Де доповідь спрощує. Ведфельт заперечує Домгоффу, який писав про переважання негативних почуттів у снах,¹² посилаючись на лабораторні дані про рівну кількість позитивних і негативних емоцій.¹³ Реальна картина складніша, і різниця залежить від того, хто оцінює. Коли емоції в снах оцінюють зовнішні судді за текстом звіту, негативні стабільно переважають; коли ті самі сни оцінює сам сновидець, позитивних емоцій виявляється значуще більше.¹⁴ В одному з досліджень 61 % снів були оцінені суддями як переважно негативні — і при цьому сновидці бачили в тих самих снах більше доброго, а цей зсув корелював із кращим ранковим настроєм.¹⁵

Іронічно, але це радше підсилює практичну пораду Ведфельта, ніж спростовує її: якщо позитивний зміст сну доступний передусім самому сновидцеві, то питання про ресурс має ставити саме він — а не терапевт, який читає протокол.

---

Ведфельт закінчує масштабно: людство бачить близько п'ятнадцяти мільярдів годин сновидінь щоночі, і це нерозпакований ресурс. Мені ближче скромніший висновок з тієї самої доповіді — що сперечатися про єдино правильне тлумачення сну безглуздо, бо школи розходяться не в істині, а в тому, який контекст вони беруть за замовчуванням. Знати кілька контекстів корисніше, ніж вірити в один.

Написати в Telegram

Виноски

1. Vedfelt O. Integration versus conflict between schools of dream theory and dreamwork: integrating the psychological core qualities of dreams with the contemporary knowledge of the dreaming brain. Journal of Analytical Psychology, 2020;65(1):88–115. doi:10.1111/1468-5922.12574. Журнальна версія пленарної доповіді на XXI конгресі Міжнародної асоціації аналітичної психології (IAAP), Відень, 2019. Цитати, приклади й покликання на дослідження всередині переказу подано за цією публікацією, якщо не зазначено інше.
2. Vedfelt O. A Guide to the World of Dreams: An Integrative Approach to Dreamwork. London: Routledge, 2017.
3. Solms M. The Neuropsychology of Dreams: A Clinico-Anatomical Study. Mahwah, NJ: Lawrence Erlbaum, 1997.
4. Solms M., Turnbull O. The Brain and the Inner World: An Introduction to the Neuroscience of Subjective Experience. New York: Other Press, 2002.
5. Vallat R., Eichenlaub J.-B., Nicolas A., Ruby P. Dream recall frequency is associated with medial prefrontal cortex white-matter density. Frontiers in Psychology, 2018;9:1856. doi:10.3389/fpsyg.2018.01856
6. Lakoff G., Johnson M. Metaphors We Live By. Chicago: University of Chicago Press, 1980.
7. Damasio A. The Feeling of What Happens: Body and Emotion in the Making of Consciousness. London: Vintage, 2000.
8. McNamara P., McLaren D., Kowalczyk S., Pace-Schott E.F. «Theory of mind» in REM and NREM dreams. У кн.: Barrett D., McNamara P. (ред.). The New Science of Dreaming. Westport, CT: Praeger, 2007.
9. Hartmann E. Dreams and Nightmares: The New Theory on the Origin and Meaning of Dreams. New York: Plenum, 1998.
10. Koestler A. The Act of Creation. London: Hutchinson & Co., 1964.
11. Ashby W.R. An Introduction to Cybernetics. London: Chapman & Hall, 1956.
12. Domhoff G.W. The Case for a Cognitive Theory of Dreams, 2010. dreamresearch.net
13. Yu C.K.-C. The vicissitudes of the affective valence of dream emotions across the night: a high-density electroencephalographic study. Dreaming, 2015;25(4):274–290.
14. Sikka P., Feilhauer D., Valli K., Revonsuo A. How you measure is what you get: differences in self- and external ratings of emotional experiences in home dreams. The American Journal of Psychology, 2017;130(3):367–384.
15. Barbeau K., Turpin C., Lafrenière A., Campbell E., De Koninck J. Dreamers' evaluation of the emotional valence of their day-to-day dreams is indicative of some mood regulation function. Frontiers in Behavioral Neuroscience, 2022;16:947396. doi:10.3389/fnbeh.2022.947396
16. Tschuschke V., Crameri A., Koehler M. et al. The role of therapists' treatment adherence, professional experience, therapeutic alliance, and clients' severity of psychological problems: prediction of treatment outcome in eight different psychotherapy approaches. Psychotherapy Research, 2015;25(4):420–434. doi:10.1080/10503307.2014.896055